Т.в.о. людини

Усі притихли в очікуванні нових призначень. Голови адміністрацій, які прожили довготривалий термін із припискою т.в.о. розгублені. Вони так і не змогли реалізувати своїх задумів, адже «т.в.о.» – це значні обмеження, у першу чергу – обмеження можливостей кадрових ротацій та формування своєї команди. Здається, такий стан речей вигідний для керівництва держави, яке тільки декларує зміни і реформи, що були вимогами Революції Гідності. Натомість призначає не голів адміністрацій, а т.в.о., від яких народ і права не має щось вимагати, бо хто вони? Вони тимчасово займають крісло. Навіть сказати: виконують обов’язки – язик не повертається. Тобто, вони виконували урізані обов’язки. Тепер їх «пішли». І що далі? Далі… Святе місце пустим не буває. Когось призначать. Але, думаю, це теж будуть т.в.о. Адже вибори скоро – невідомо як ситуація поміняється. Хто і які квоти отримає? Чиї інтереси будуть першочерговими та головними у тому чи іншому районі? А таки будуть інтереси. Бо всі, хто при владі, мають свої інтереси. Інтересів не має тільки народ.

Народ думає. Прогнозує. Аналізує. Чекає…

А що ми думаємо? Про що? Про те, що начальник міліції області пішов на підвищення? І це після скандалу із убитими і пораненими у мирному Мукачеві? І це після допущення на Закарпатті відкритої роботи «підпільних» цехів по виробництву контрабандних цигарок? І це після тих усіх прямих звинувачень на його адресу, які оприлюднені у засобах масової інформації? Після акцій протесту перед приміщенням обласної міліції? Після всього цього? Звісно, що після цього його треба підвищити. Адже звинувачення у кришуванні контрабанди – це видумки журналістів. А роботу таких цехів і фабрик треба організувати по всій країні… Чи, якщо не організувати, то хоча б захищати від Правого Сектору. Економіка ж бо на ладан дише. У нас бо цінуються професіонали.

А ще про що ми думаємо? Про те, що Міша призначає своєю заступницею в Одеській області Машу? І справа навіть не в тому, що він Міша, а вона Маша. Справа в тому, що над народом знущаються відкрито і нахабно. Громадянку країни, яка воює проти України, яка є агресором і спонсором тероризму призначають заступником голови обласної державної адміністрації. Людину, яка не володіє мовою, яка не знає історії України, яка не любить людей, які живуть на цій землі, яка навіть не знає, що йде війна… А чого б і ні? Чого б її і не призначити? Файна дівка!

Чи є у нас інші думки, крім думок про дівок? Звичайно є! Адже вибори в Чернігові проходять із порушенням закону! Голоси виборців купують. Про це кричить увесь світ. Це відбувається на очах у всієї країни. Усі не просто спостерігають – уважно слідкують за подіями. Чекають. І тільки наше ЦВК нічого не бачить. Бо якби побачило – потрібно б реагувати. А реагувати – засудити дії обох одіозних кандидатів у депутати, зняти їх із виборчих перегонів. А як їх знімеш, якщо один із них представляє команду Президента! У Гаранта, звичайно, є більш важливі питання. Війна йде. Йому не до виборів…

А Правий Сектор ще плутається під ногами. Заважає проводити реформи. Уже другий рік заважає, до речі. Хоча, якби не стрілянина в Мукачеві під патронатом начальника обласної міліції та міністра – ніхто б про це не думав…

Думаємо… Прогнозуємо…

Ось пройде адміністративна реформа… Ось місцеві громади отримають більше повноважень… Не грошей, звичайно. Бо які гроші, якщо нема виробництва. А якщо і є, то підпільне. Ось зміни до Конституції почнуть працювати… Цікаво, якщо Конституція не працювала, то як працюватимуть поправки? Незалежно від основного закону, чи як?

Чверть віку чекаємо… Сподіваємося… Віримо…

Найбільше вірили Ющенкові. Тепер його найбільше ненавидимо. Період його правління – це час утрачених можливостей. Тепер довіра до Порошенка катастрофічно схиляється в протилежний бік. Народ каже, що при бандитові було краще… Бо рівень довіри залежить не від обіцянок, намірів і декларацій лідера, а від росту рівня життя його підлеглих. А рівень життя тільки падає. Ще вчора здавалося, що ми на дні – аж ні!

Думаємо… Віримо… Падаємо…

Дедалі більше земляків їдуть за кордон. І залишаються там жити. Бо перспективи не бачать. І це основний показник розвитку нашої держави. На жаль.

Але ми, ті, хто лишається тут, думаємо. Думаємо про те, за кого нас мають? За бидло, як було при папєрєдніках? За любих друзів, які люблять щоб їм вішали на вуха обіцянки? За охлос, який піддається зомбуванню? За націю, яку треба знищити? За безплатну робочу силу, яка дає хабаря щоб влаштуватися у рабство?

Може нас мають за т.в.о. людей? Тоді і питань у нас виникати не має… Тоді і думати про реформи не маємо. Бо які можуть бути реформи, коли є «Маша та Ведмідь»? А ще і війна йде, на яку можна списати все…

Автор: Василь Кузан

Зображення