Свою назву Жовківський район бере від назви міста Жовква, а воно — від прізвища засновника Станіслава Жолкєвського (1547-1620 рр.), коронного гетьмана і канцлера Речі Посполитої, який прживаючи на Холмщині, мав маєток біля річки Жовківка. Прізвище Жолкевський швидше за все походить від річки Жовківка, що протікає на Холмщині. Перші поселення людей на території краю з''явилися в період кам''яного віку (35 тис. років до н. е.).

У 9-4 тис. до н.е на території Жовківщини жили племена мезолітного періоду, які залишили свої сліди біля сіл Кунин, Зіболки, Замочок, В''язова. Це був етап переходу від освоєння готових засобів існування до їх виробництва — землеробства і скотарства. Стоянки цього часу відкриті археологами в урочищі Чорна Гора (біля с. Малі Грибовичі) та на горі Гарай (біля м. Жовкви).

Пам''ятки бронзового віку виявлено на територіях біля сіл Туринка, Зіболки, Боянець, Кулява та інших. Поселення цієї доби знаходилися біля річок і складалися переважно з двох-трьох десяток жител, які будувалися з дерева та глини. Тогочасні племена обробляли землю як кам''яними мотиками, так і мотиками з рогів оленя. Застосовували також дерев''яні плуги. Вирощували в основному ячмінь, пшеницю, просо. Для збирання врожаю використовували крем''яні серпи. Розводили худобу, коней, свиней.

Вчені відносять племена бронзової доби до тщинецької культури і вважають їх стародавніми праслов''янами.
Період залізного віку на території нашого краю розпочався в ІХ ст. до н.е. Згідно з науковими даними, наші предки виплавляли залізо з VІ ст. до н.е. аж до ХV ст. нашого часу. Про те, що в нашому краї було широко розповсюджене залізоплавильне ремесло говорять самі назви населених пунктів: Руда Крехівська, Руда Туринецька, Заруддя, Руда. Починаючи з УІ ст. н. е. територію Жовківщини заселяли слов''янські племена дуліби, які займалися землеробством, скотарством й різними ремеслами, зокрема, ткацтвом, гончарством, різьбярством, в''язальництвом й виготовленням різних необхідних для господарства речей.

З ХІ до ХІІ століття Жовківщина входила до складу однієї з наймогутніших держав світу — Київської Русі. Після розпаду Русі її землі відійшли до Звенигородського князівства, а згодом - до Галицького і Галицько- Волинського. Саме в цей час на території краю з''явилися перші містечка-замки, зокрема на теренах Жовківщини — це Підгорай та Щекотин. Підгорай, за твердженням академіка І. Крип''якевича, знаходився на території с. Зарудці. Саме тут у 1221 році відбувся бій між військами Данила Галицького і польського князя Лешка Білого, який прагнув заволодіти західноукраїнськими землями. Місто Щекотин згадується у Галицько-Волинському літописі за 1242 рік. Воно знаходилося на околиці нинішнього села Глинсько. Про це свідчать археологічні розкопки.

З середини XIII ст. до середини XIV ст. наш край переживає з одного боку тривалі міжусобні війни, а з іншого — постійні напади золотоординців, польських та угорських загарбників. У 1349 році, після затяжних кровопролитних війн, західноукраїнські землі, в тому числі Жовківщина, опиняються під владою Польщі. З другої половини ХІV ст. Галичину заселяє польська шляхта, яка, користуючись королівськими привілеями, практично захоплює владу у всіх містах і селах. На зміну громадського самоврядування приходить «німецьке право».

У 1435 році у Західній Україні узаконюється система кріпосного права, яка принесла з собою різні повинності. Найбільшим тягарем для селян стає панщина, яка зростала майже кожного року і вже у XV ст. сягала кількох місяців на рік. Крім того, населення зобов’язане було будувати шляхетські королівські замки, фортеці, садиби, дороги тощо.

Посилення гноблення вело як до мирних протестів, так і до збройних виступів проти визискувачів. У 1490-1492 рр. вибухнуло селянське повстання під проводом Мухи. Воно набрало такої сили, що польський король Казимир змушений був звернутися за допомогою до Тевтонського ордену. Його хрестоносці як смерч пронеслися через Боянець, Туринку, Куликів аж до Львова.

Нелегке життя краю ще більше погіршувалось через постійні набіги татар, які тривали протягом XV-XVIII ст. і несли за собою грабежі, пожежі і смерть. Найжорстокіших спустошень Жовківщина зазчала у 1438, 1514, 1516, 1519, 1554, 1594, 1620, 1636, 1672 роках.

Національне і соціальне гноблення зі сторони шляхетської Польщі призвело до національно-визвольної війни 1648-1654 рр. Очолив її уродженець Жовківщини Б. Хмельницький. Більшість істориків вважає, що видатний полководець народився у с. Туринка у 1595 році, а свої дитячі та юнацькі роки провів у Жовкві та Львові, де навчався в єзуїтській колегії. Перший похід Хмельницького на Польщу (1648 р.) пролягав через Жовківщину, зокрема через містечка Куликів, Магерів, Рава-Руську, Потелич, де його радо зустрічало місцеве населення. У цей період багато українських селян приєдналося до козацького війська.

Під час Північної війни (1700-1721 рр.) Жовква стає одним із центрів політичного життя Європи. У жовківському замку з грудня 1706 до квітня 1707 року розмістилася резиденція російського царя Петра І. Тут він приймав іноземних послів, зустрічався з українським гетьманом І. Мазепою, розробляв плани подальшої військової компанії. І саме в Жовкві самодержавець прийняв рішення про передачу Правобережної України Польщі, що спонукало І. Мазепу почати переговори із швецьким королем Карлом XII.

У 1772 році в результаті першого поділу Польщі західноукраїнські землі увійшли до складу Австрійської імперії. Однак, в соціальному і національно-культурному житті українців майже нічого не змінилося, оскільки панівне становище й надалі займали поляки та євреї. Деяке полегшення українцям принесла революція 1848-1849 рр., внаслідок якої 17 квітня 1848 року імперським патентом було скасоване кріпосне право в Галичині. Селяни стали власниками землі, якою користувалися. Щоправда, за неї необхідно було заплатити чималий викуп. На честь цієї акції були поставлені Хрести Свободи, які у багатьох селах збереглися до наших днів. Наприклад у с.Гребінці, с.Дубрівка, с.Замочок, сЗамок, с.Зарудці, с.Крехів, с.Любеля, с.Глинсько, с.Нова Скварява, с.Підгора, с.Ситихів, с.Стара Скварява, м.Жовква, с.Туринка, с.Боянець, с.Глинсько, с.Грибовичі. У с.Нова-Кам’янка на пам''ять про скасування панщини збудована церква , а День Свободи відзначається 16 травня як храмовий празник.

Наприкінці ХІХ ст. починається активізація українського руху. Відкриваються читальні. Першу читальню на Жовківщині було засновано у 1881 році о.Теофілом Дацикевичем у Куликові. Поряд із церквою читальні стають важливими осередками громадського життя.

На основі читалень у 1906 році у Жовкві організовується повітова філія «Просвіта», яка мала наприкінці року вже 45 просвітянських середків, а загальна кількість членів становила 1655 осіб. «Просвіта» поширювала серед населення українську пресу, твори українських письменників, календарі, організовувала хори, театральні групи, виступала на захист національної освіти. При ній також створювалися позичкові каси, крамниці, зернові склади. Найактивніше діяли просвітянські організації у селах Мокротин, Замочок, Любеля, Стара Скварява, Воля-Висоцька, Добросин, Пили, В''язова.

З появою політичних партій у Західній Україні виникають їхні організації і в районі. Першою пустила корені на теренах Жовківщини Радикальна партія, яка була створена у 1890 році. На початку ХХ ст. користувалася автоитетом національно-демократична партія. Зокрема, мала прихильників у Жовкві, Рава-Руській, Куликові.

Однією з особливостей політичного життя жовківщан цього періоду була наявність впливових угрупувань москофілів. Здебільшого саме вони здобували на виборах перемогу до австрійського парламенту і галицького сейму. У 1914 році розгорілася І Світова війна, в якій взяло участь 33 країни світу. Історичн обставини склалися так, що галичани змушені були воювати на стороні Австро-Угорської імперії. З міст і сіл району до цісарської армії призвані майже всі чоловіки, які були здатні носити зброю. Водночас з ініціативи Головної Української Ради, яка стала політичним органом українства, почав формуватися легіон Українських Січових Стрільців (УСС), який мав стати базою і школою національної армії. Слід відзначити, що молодь масово відгукнулася на заклик вступати до лав УСС, зголосилося близько 28 тисяч добровольців.

Організатором УСС у м.Жовква був Володимир Галапац, а у м.Рава-Руська набір очолював Василь Сідельник. У час Першої Світової війни Жовківщина фактично була прифронтовим повітом. Її теренами двічі прокотився фронт, який завдав великої шкоди господарству краю і приніс численні жертви та біди населенню. Про запеклі бої і досі свідчать стрілецькі рови, якими порізана значна частина території Жовківщини.

Поразка Троїстого союзу, до якого входила Австро-Угорщина, призвела до її розпаду. На території імперії стали виникати нові національні держави. У результаті збройного повстання 1 листопада 1918 року в Західній Україні була проголошена Західноукраїнська народна республіка (ЗУНР). Очолював збройний антицісарський виступ у Жовкві Ярослав Рибак, санітарний медик військової частини австрійської армії, яка була розташована у місті.

Збройне повстання у Жовкві, як і у Львові, відбулося в ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Почали збройний виступ 20 озброєних юнаків. Вночі до них приєдналися біля 600 українських вояків, які несли службу в австрійській армії. До світанку 1 жовтня вони заволоділи усіма головними об''єктами міста і роззброїли австрійську залогу. Через декілька днів після цієї події українці захопили владу у всіх населених пунктах повіту.

1 жовтня була сформована повітова Українська Національна Рада, до складу якої ввійшли 7 українців, 2 поляки, 1 єврей. Рада перебрала на себе владу в повіті. Повітовим комісаром став досвідчений громадський діяч Жовківщини Михайло Король, в руках якого була зосереджена виконавча влада. За короткий час новою владою у містах і селах було сформовано міліцію, утворено харчові комітети, розпочато українізацію освіти.
Однак мирне життя тривало недовго. Вже у листопаді 1918 року почалися запеклі бої між військами відновленої Польської держави, яка вважала західноукраїнські землі «кресами малопольськими» і Українською Галицькою армією (УГА). Внаслідок того, що Польщі допомагав Захід, військова перевага виявилася на її боці. На початок липня 1919 року була окупована Східна Галичина. І так вдруге Західна Україна опинилася під владою Польщі і перебувала у її складі до вересня 1939 року. В результаті польської окупації не тільки було ліквідовано структуру української державності, але й польський уряд намагався із усіх сил здійснити полонізацію краю. З цією метою проводилася політика асиміляції та нехтування свободою українського населення. Особливо жорстокої форми вона набрала в період кампанії пацифікації на початку 30-х років.

Для захисту своїх громадянських і національних прав українці об''єдналися в політичні партії. У 20-30-х роках в Західній Україні діяло 12 партій як лівого, так правого блоків. Найвпливовішими серед них-були УНДО та ОУН. Українське народно-демократичне об''єднання (УНДО) було ліберальною організацією, що виступала за конституційну демократію та незалежність України.

Організація українських націоналістів (ОУН) свою діяльність базувала на ідеології українського інтегрального націоналізму і найвищою цінністю вважала здобуття самостійної й соборної Української держави. Її засновником (1929 р.) був уродженець с. Зашкова полковник УСС та лідер УВО Євген Коновалець. Перші осередки ОУН на Жовківщині виникли у 1930-1931 рр. у Жовкві, Мацошині, Зашкові. На чолі повітової організації з 1932 року стояв друкар Володимир Касараба. Народився В. Касараба у с. Зарудцях.

Першого вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Почалася Друга Світова війна. Згідно секретних протоколів, які були підписані між Москвою і Берліном, Галичина мала відійти до Радянського Союзу. З 17 по 27 вересня землі Західної України були окуповані радянськими військами. Прихід радянських військ жителі Жовківщини зустріли по-різному. Москвофіли радо вітали їх появу, а національно-свідомі частини українства з прохолодою і недовір''ям.

Захопивши Західну Україну, більшовицька влада нав''язувала свої порядки. На перших порах на Жовківщині стали створювати тимчасові управління і селянські комітети. На початку 1940 року на базі повітів було створено райони. А з 5 лютого 1940 р. до складу Жовківського району входило 16 сільських рад та Жовківська міська рада.

У 1939-1941 роках більшовизм приніс у край колективізацію землі, націоналізацію приватних підприємств, заборону діяльності політичних партій і громадських організацій, репресії української інтелігенції.
22 червня 1941 року Німеччина напала на Рядянський Союз. Внаслідок близькості Жовківщини до кордону німецькі війська на території району вже з''явилися того ж дня. Однак перший наступ на Жовкву був відбитий. Жовкву німці змогли окупувати лише 29 червня. Тим часом українці, використовуючи війну, старалися відродити громадське життя. В районі почали відновлюватися філії товариства «Просвіта», з липня 1941 року почала виходити газета «Жовківські вісті», легалізувала свою діяльність Організація Українських Націонлістів.
Але національне відродження тривало всього декілька місяців. Фашистська Німеччина, прагнучи перетворити Україну в свою колонію, почала наступ проти українського національно-визвольного руху. У відповідь ОУН пішла в підпілля і оголосила війну на 2 фронти: проти німецьких і проти радянських загарбників. На початку 1943 року в районі почали створювати боївки самооборони. У 1943 році вони вже діяли в, Зіболках, Мокротині, Крехові, Добросині, Пилах та в ряді інших населених пунктах. Особливо активно проявила себе боївка Дмитра Пелипа (псевдоніми: Ем, Євшан), яка вела бої на теренах Равщини.

У липні 1944 року на Жовківщину вдруге повернулася радянська армія, а разом з нею і більшовицька влада, яка першим своїм кроком оголосила мобілізацію в червону армію всіх чоловіків віком від 17 до 37 років. Однак більшість до військомату не з''явилася, частина з них пішла в УПА, яка вела нерівну боротьбу з новими окупантом аж до 1953 року. У 1945-1947 роках відбулося розширення Яворівського військового полігону, внаслідок чого було виселено жителів багатьох сіл нашого району.

У 1947 році розпочалася колективізація. Незважаючи на жорстокий тиск з боку партійних органів, селяни Жовківщини чинили рішучий опір. Щоб подолати супротив, противників колгоспів оголошували «куркулями», арештовували і вивозили в Сибір. Від таких репресій постраждали сотні сімей Жовківщини.

У 1945 році було розгорнуто тотальний наступ на знищення Греко-католицької церкви. Весною цього року були заарештовані Митрополит Йосип Сліпий, десятки священнослужителів Жовківщини та монахів Крехівського й Жовківського монастирів, які відмовлялися переходити на православ''я.

У середині 80-х років радянська імперія опинилася на порозі кризи. З метою недопущення її до влади, було проголошено політику «перебудови і гласності», яка передбачала низку демократичних реформ. З 1989 року в Україні розпочинаються політичні мітинги і демонстрації. Перший політичний мітинг на Жовківщині відбувся 9 липня 1989 р. у м. Жовква в парку біля стін замку. Організатором була Львівська організація Української гельсинської спілки (УГС). Другий несанкціонований мітинг був проведений 20 серпня цього ж року в м. Рава-Руська під г.Вовковиця. Виступаючі на мітингу викривали і засуджували імперську політики Москви щодо України і ставили питання про відновлення незалежності нашої держави.

У 1988-1989 рр. в Україні стали виникати різні громадські організації правозахисного культурно-національного та історико-просвітницького характеру, які були опозиційними до панівної в той час КПРС. Першою такою організацією на Жовківщині став осередок Української гельсинської спілки у м. Рава-УРПРуська. Він був створений в липні 1989 року з ініціативи лікаря Рава-Руської лікарні Адама Кардаша. 25 серпня цього ж року Установчими збороми, на яких зібралось 20 чоловік, було утворено Жовківську міську організацію «Меморіал». У 1990 році вона налічувала у своїх рядах 76 членів. 6 жовтня 1989 року на заводі м''ясокісткового борошна виник перший осередок НРУ. У 1990 році у містах Жовква та Рава-Руська почала діяти організація «Союзу українок».

У 1989 році в Україні появились політичні опозиційні партії. На Жовківщині перша політична органіація з''явилася у травні 1990 року. Це були осередки Української республікансьої партії (УРП) в містах Рава-Руській і Жовкві.

Піднесення національно-визвольного руху завершилося проголошенням 24 серпня 1991 року незалежності України. Переважна більшість жителів району зустріла цю історичну подію з великою радістю і надією. На Всеураїнському референдумі, який відбувся 1 грудня, 98,9 % виборців Жовківщини підтвердила бажання жити у власній самостійній державі.

Голова районної ради Яцура Володимир Володимирович
Заступник голови районної арди Маїк Євген Васильвич

За матералами книги "Жовківщина Історія, Культура, Туризм"

Теґи